РОЗТАШУВАННЯ СЕЛА

Баранівці Регіон Львівська область
Район/міськрада Самбірський район
Рада Воле-Баранецька сільська рада
Код КОАТУУ 4624281602

Основні дані
Населення 678
Площа 6,835 км²
Густота населення 99,2 осіб/км²
Поштовий індекс 81424
Телефонний код +380 3236
Географічні дані
Географічні координати 49°37′12″ пн. ш. 23°10′48″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря 282 м
Водойми Болозівка

Місцева влада
Адреса ради 81400, Львівська обл., Самбірський р-н, с.Воля-Баранецька , тел. 41-1-38

            

Історія села

Баранецькі. у 1427 р. Матвій з Баранч гербу Тробки і Хаць з Баранчич були учасниками шляхетського з’їзду. З 1460-70-х роках цей шляхетський осідок розпадається на два окремі села – Баранчиці Великі і Малі й стає очевидним, що їхні власники скоріш за все належали до двох різних родів. З одного боку це були Ковиницькі, осілі в Баранчичах Великих та власне Баранецькі – у Баранчицях Малих. Сини Матвія ще звуться Баранецькими або з Баранчич. Наступні покоління вже відомі як Ковиницькі. Власники Баранчич Малих на сторінках перемишльських актів з’являються не з такою регулярністю як їхні сусіди Ковиницькі, тому важко сказати ким доводилися один одному Федір (1474, 1480, 98), Андрій (1475), Михно (1474). Безпосередньо родовід Баранецьких, що мешкали в різних частинах Перемишльської землі впродовж 16-18 ст. вдається прослідкувати з другої чверті 16 ст., починаючи від Михайла, священника Грицька, Хоми, Кузьми та племінників котрогось із них – Васька і Яцька. Цікаво, що дехто з них згадується у середині 16 ст. як власник часток у с. Кальнофости та подеколи прямо записаний як Кальнофойський. На жаль, відсутність більш докладної генеалогічної інформації не дозволяє говорити щось на певно про спорідненість між Баранецькими і Кальнофойськими та стверджувати про їхнє спільне походження.

КАРТА МІСЦЕВОСТІ 1763-1787

Церква села Баранівці

   Невелике село на північ від м.Самбір, розташоване за 2 км. на схід від дороги Мостиська - Самбір ( від с.Воля-Баранецька ). На західній околиці села існує населений пункт Малі Баранівці. Колись Баранівці називали Баранчичі.
Бані дерев`яної церкви видно за декілька кілометрів до села з північної сторони. Храм стоїть у центрі поселення, неподалік дороги, з якої вхід на церковне подвір`я через муровану надбрамну огорожу. Вперше місцева церква згадується в документах 1510 року. У 1587 році отримала привілей від Грицька Желіборського. В 1753 році була збудована дерев`яна церква, що простояла до 1873 року, в якому поставили нову, теж дерев`яну. Існуючий храм збудований на місці попереднього у 1927 році. Зачинений від 1962 по 1989 рр. Зовні ремонтований у 1992 році. Будівля стоїть на пологому схилі. У сонячний день легко зауважити, що головна вісь храму розташована з півночі на південь. За конструкцією церква хрещата в плані, по периметру оточена піддашшям, до вівтаря симетрично прибудовані ризниці. Стіни підопасання горизонтально покриті дошками, надопасання - вертикально шальовані дошками, стіни восьмериків під верхами покриті фарбованою бляхою. Крім головного входу в бабинець з півдня, існує боковий у східному крилі нави. На центральних дверях церкви видно дату "1926". Очевидно, у цьому році розпочали її будівництво. Не можливо не помітити, що у стінах надопасання церкви усі вікна розташовані парно. Світловий восьмерик нави завершує невисока баня з ліхтарем і маківкою. Над бабинцем та вівтарем існує таке саме завершення, тільки нижче по висоті. На гребенях двосхилих дахів східного і західного крила нави влаштовані восьмибічні вежі з маківками. Зі сходу від церкви стоїть закрита мурована каплиця. На південний-захід від святині побачите дерев`яну двоярусну дзвінницю, з підсябиттям і великими арочними отворами на другому ярусі, накриту наметовим дахом з ліхтарем і маківкою. З трьох сторін до храму прилягає цвинтар.
 

Школа села Баранівці

 Першими народними школами на Самбірщині були так звані дяківки - парафіальні школи. Вони створювались по селах на кошти самих селян на їх прохання. Селяни оплачували вчителя, хату, де вчилися діти, опалення та технічні послуги у цих школах. Учнів навчали слов`янської азбуки, підручниками були "Часослов", "Псалтир" або "Апостол". Вчили дітей крім читання також писати і рахувати. Крім цього намагалися виховувати учнів у християнському дусі, в чеснотах, у вірності до свого монарха та покірності своїм панам.
     У 1830 році дяківські школи відкрито в Загір`ї, Купновичах, Містковичах, Дублянах, П`яновичах, Кульчицях. А ще через п`ять років у Вощанцях, Гордині, Черхаві, Блажеві, Баранчицях. У 1847 році на Самбірщині (в межах сучасного поділу) було 15 дяківок (385 учнів). Середня кількість дітей, що припадала на одну школу, становила 23 учні. Але були школи, в яких вчилося по 5-6 учнів і по 29-40 (Гординя, Баранчицях). На 1865 рік в повіті діяло 12 шкіл (380 учнів), хоч бажаючих вчитися було понад 1200 осіб.

 

Осип Сорохтей

Осип Сорохтей (1890 — 1941), маляр, графік і карикатурист, народився в с. Баранчичах Самбірського пов. (Галичина).



Істотний вплив на формування творчої позиції художника мали знайомства з такими визначними діячами мистецтва та культури як М.Гаврилко, М.Голубець, О.Кульчицька, М.Черемшина та інші. Студіював у Краківській Академії Мистецтв (1911 — 14 і 1919 – 20), намагався знайти власну манеру, яка базувалася на отриманих знаннях, отриманих від Ю.Панькевича, В.Вейсса, С.Дембицького та ін. Фахова освіта в академії мистецтв вплинула на формування професіоналізму художника і допомогла з визначенням основних жанрів творчості, форми, манери, стильового спрямування.

Важливим періодом у творчості О.Сорохтея була служба у пресовій квартирі “Стрілецька Кадра”. Перебування в поінформованому журналістському осередку допомагало орієнтуватись у військово-політичній ситуації. М.Голубець називає ці часи найщасливішою добою в житті і творчості Сорохтея. Художник мав неабияку можливість вправлятися в рисуванні, і цей період приніс чимало гострих шаржових і карикатурних робіт. Учасник виставок ГДУМ, АНУМ, УСС у Львові; 2 міжнар. виставки дереворитів у Варшаві (1931).

У Станіславові(1920-26 і з 1929), а потім у Снятині (1926 – 29) О.Сорохтей працював вчителем малюнку усе подальше життя. Крім викладацької практики художник активно брав участь у видавничій та виставковій діяльності. У цей час ним були створені його найкращі твори в техніці рисунку й акварелі, рідше олійного живопису. Згідно з каталогом О.Сорохтея, виданого 1986 року, загальна кількість графічних робіт становить 1069 одиниць, - це повні експресії графічні портрети (Т. Шевченка, І. Котляревського, Є. Гребінки, М. Менцінського, автопортрети та ін.), прикарп. пейзажі, побутові картини, рел. композиції (серія страстей Христових), натюрморти, численні карикатури стрільців і старшин УСС, учителів, церк., культ. і громадських діячів (єп. Г. Хомишина, І. Франка, М. Черемшини, М. Руданського, О. Новаківського, С. Крушельницької, С. Людкевича, В. Барвінсьхого, І. Боберського та ін.), ілюстрації до кн. «Життя й пригоди Цяпки Скоропада» А. Тото-Долото (1926).

 

  

Создание сайтов ЕкатеринбургШаблоны сайтовПоиск товаров - справочник цен, каталог магазинов, прайс-листыБесплатные шаблоны дизайна образовательных сайтов